Структури, яка б називалася четвертим сектором, не існує. Реєстрація сектору, який і заробляє гроші, і займається соціальною роботою щодо своєї громади, ще не передбачена законодавством різних країн:

— Четвертий сектор — це більш філософський та стратегічний концепт. Але на чому він базується? Ми живемо в економічних та законодавчих реаліях трьох секторів. Тобто зараз є чіткий розподіл у всіх країнах світу: є фірми, які заробляють гроші, і вони реєструються відповідно; є державні органи, які відповідно реєструються; і є неприбуткові громадські організації, які реєструються також відповідно.

Айдер Халілов наголошує, що четвертий сектор будується на організаціях, які вже діють, тобто він не може існувати окремо:

— Це не щось, що стоїть окремо, що перетягує ковдру з інших секторів. Це формат, інтегрований в структури, які вже існують.

Айдер Халілов наводить приклад міжнародного досвіду: виявляється, що на Заході комунальні підприємства (ті, що прибирають сміття, будують дороги, обрізають дерева і так далі) є організаціями четвертого сектору:

— Бо вони справді заробляють гроші, але розвиваючи інфраструктуру та роблячи її більш зручною для населення. Тобто ці організації ставляться до своєї громади з відповідальністю. А в нас комунальні підприємства до того рівня ще не доросли. Бо більшість цих структур належать місцевій владі, а громада не зовсім долучена до тієї послуги, яка формується цими структурами. Ось тут ще одна характеристика четвертого сектору — той, хто отримує послугу чи продукт, має безпосередній вплив на цей товар чи послугу, бо їх постійно питають: «А чи вам сподобалося? А як краще це зробити? Тут покласти асфальт чи залишити велодоріжку?». Тобто громада формує політику надання послуг або товарів цієї фірми, державної структури або громадської організації. Це бізнес, але в тебе питають: «А чи правильно я зроблю, якщо таким способом зароблю гроші?».

Щоб розрізняти четвертий сектор від громадського, треба запам'ятати основну відмінність:

— Важлива відмінність 3-го сектору — він неприбутковий. Формально організація може брати кошти за проведення тренінгів, стратегічних планувань лише чітко в рамках того, що вона витратила на цей продукт, тренінг і так далі. Тобто із замовника громадська організація бере рівно стільки, не більше. Це важливий принцип: ваш рахунок не має прибутку, лише повернення витрат. А коли ми вже почали заробляти прибуток, одночасно робимо громаду кращою, то стаємо четвертим сектором.

Організації можуть отримувати дохід за допомогою соціального підприємництва. Це і є одним із форматів четвертого сектору. А щодо бізнесу цей концепт дещо важчий, адже на першому місці має бути соціальна складова. Айдер Халілов каже, що бізнесу простіше заробити будь-яким чином гроші та просто зробити спонсорський внесок, або зробити власний фонд, як роблять різні олігархи, та мати цю соціальну відповідальність. Це не про процес ведення бізнесу, а про процес розподілення прибутку:

На Заході використовують популярний підхід, який називається «чесна торгівля» («fair trade»):

— До прикладу, цукор з Латинської Америки або какао-боби з Африки вирощують фермери, які отримують дуже малу заробітну плату за це. А великі компанії в Європі та США заробляють на цьому більше. Зараз є ініціатива четвертого сектору, коли ці невеликі компанії об'єдналися, зареєстрували такий бренд «Fairtrade International», щоб продавати свій товар та допомагати працівникам: у магазинах продають той же цукор чи какао дорожче на 1%, але цей відсоток йде на компенсування витрат оплати праці тих працівників, які працюють там — у Латинській Америці чи Африці. Це знижує соціальну напругу в цих країнах. Ось в цьому концепті ніби й гроші заробляють, але одночасно йде повернення коштів у громаду.

Також головним викликом четвертого сектору зараз Айдер Халілов називає неготовність українців до такого підходу:

— Цей підхід вимагає іншого бачення ведення справ. Тобто така ментальна готовність необхідна. Другий виклик — формальна підготовка нашої держави, адже у нас немає такого глобального підходу, який би допомагав у цьому питанні. А третє — це інфраструктурне питання. Тобто наскільки наш бізнес чи громадський сектор сьогодні готовий інфраструктурно до цього: чи готові спеціалісти, напрацювання та ідеї. От цього просто не вистачає: людей, бачення та ідей. Якщо це буде розвиватися, то в України є дуже перспективне майбутнє.

Дані програми сприяння громадській активності «Долучайся!» показують, що українці загалом пасивні. Активну позицію мають приблизно 10-12% людей. Причинами є те, що соціальна активність потребує великої мотивації та часу від людини:

— Що може зробити в цій ситуації бізнес чи громадський сектор? Вони можуть запропонувати такий продукт, який людина б купувала та мала розуміння, що вона залучена до створення цього продукту. І не треба вигадувати тут якісь високі технології, це має бути продукт локального походження. Його можна зробити в самій громаді та поширювати серед людей, які проживають на цій території. І коли людина бачить, що цей продукт створений для неї, заради неї та з нею разом, тоді вона купує його більше, промотує його краще та залучається ще ефективніше. В Україні ці продукти можуть бути пов'язані з природокористуванням, екологією, інфраструктурою. Тобто те, до чого люди схильні долучатися та мають бачення майбутнього в цьому напрямку. Треба починати з маленького, що відповідає нашим потребам.

Айдер Халілов називає основну мету діяльності четвертого сектору: щоб всі отримали все та насолоджувалися життям у своїй громаді. Адже четвертий сектор потребує змінити ракурс із задоволення своїх потреб на задоволення загальних:

Зараз коронавірус дуже на це впливає, бо бізнеси закриваються, зазнають втрат, в таких умовах важко говорити про соціальну відповідальність. Але ми маємо її розвивати на майбутнє, долучати якнайбільше людей, щоб отримувати фідбек про свій товар чи послугу. Треба працювати з нашою ментальністю.